Батькам

АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Особливості адаптації шестирічних першокласників до шкільного життя

     Початок шкільного навчання – це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і перших поразок, саме у першому класі і діти, і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини – адже невдалий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.

           Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші – ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

     До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які педагог може спиратись під час організації навчального процесу. У свідомості шестирічного учня складається ієрархія мотивів. При цьому одним з основних стає мотив встановлення і збереження добрих стосунків із дорослими та іншими дітьми. Учень прагне до визнання з боку дорослого і намагається гарними вчинками заслужити це визнання. Маленький школяр набагато швидше відгукується на прохання і побажання педагога, ніж на жорсткі умови. Власне шкільні норми поведінки    (необхідність піднімати руку на уроці, вставати для відповіді та інше) першокласникові краще пропонувати спочатку у вигляді гри за шкільними правилами.

     Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для «можна» та «не можна» в поведінці. Для нього дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Він прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове. Першокласник здатний достатньо довго утримувати увагу на тих об’єктах, які йому цікаві.

     У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.

 Психологи (Л.А.Венгер, Я.Л. Коломенський, В.С. Мухіна) у своїх працях розкривають характерні особливості дітей шестирічного віку:

У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення.

Для них характерна пізнавальна активність.

Переважає недовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює.

Це час інтенсивного розвитку пам’яті.

Шестирічки – і реалісти, і фантазери. Їхня уява має велику варіативність та відіграє важливу роль.

Діти дуже довірливі. Мають почуття сорому, гордості. Їхня внутрішня позиція у ставленні до себе: «Я – хороший».

Прагнення до позитивних взаємин із дорослими організовує поведінку дітей-шестирічок. Бажання заслужити схвалення дорослих і симпатію товаришів є одним із основних мотивів поведінки.

У шестирічок почуття переважають над розумом. Їхнє життя це постійні хвилювання з кожного приводу.

Дітям цього віку не вистачає сили волі. Мотиви «хочу» і

«потрібно» вступають у суперечність. Щоб зберегти гарні стосунки з дорослими, дитина інколи обманює.

Працездатність у шестирічок є невеликою, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

Діти з готовністю виконують вимоги вчителя. Тому потрібно, щоб педагогічний вплив був спрямований на виховання моральних якостей особливості дитини.

Адаптація до нових умов – складний період для малюків. Вони напружені психологічно і фізично.

Шестирічки люблять веселитися і пустувати. Це їхній природний стан.

У цьому віці вже є лідери: справжні і неформальні. Вчителеві дуже важливо спрямувати дітей до справжнього лідера.

Звісно, велике значення для розвитку шестирічок має навчання, але особливе місце в їхньому житті посідає гра. Усвідомлену мету шестирічкам найлегше побачити у процесі гри. Ставлення до гри і правила гри є у цьому віці своєрідною школою соціальних відносин. Гра розвиває здібності дітей аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, а також співвідносити їх з діями, вчинками та мотивами інших людей.

Перші шкільні труднощі: проблема адаптації першокласників

     Початок навчання дитини в першому класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем.

      Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

      Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5 - 6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

      Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

      Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого  перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти.

      Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

      Виділено 3 рівні адаптації дітей до школи:

Високий рівень адаптації.

      Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації.

     Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації.

     Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й  прізвища лише частини однокласників.  

Як допомогти першокласнику звикнути до школи

       Дитина пішла в перший клас…  Це буде не простий рік, постаратися доведеться всій родині. Адже на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальними вміннями, він особливо потребує пильної уваги, підтримки, присутності і контролю близьких людей.

     Не відмовляйтеся від проводів першокласника до школи, навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька змістовних хвилин поряд з рідною людиною, і дитина відчуває значущість події, що сталася в житті: вона стала школярем. Незабаром малюк зрозуміє, що ця дорога - не прогулянка, а початок трудового дня. Прагніть максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай воно стане для дитини бажаним. Підніміть настрій першокласнику, якщо він встав не з тієї ноги, підбадьорте, якщо чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати вивчений вчора напам'ять вірш, визначити головну мету дня.

      У кожної особистості має бути свій простір. Якщо у дитини немає своєї кімнати, потрібно організувати робоче місце - письмовий стіл, де вона буде займатися своєю серйозною справою - вчитися. Це добре і з точки зору дотримання правил гігієни - правильна посадка, що дозволяє зберегти поставу, необхідне освітлення.

      Окремої уваги заслуговує режим дня. Важливо правильно розподілити час навчання і відпочинку, оскільки головною причиною проблем з навчанням і поведінкою є підвищена стомлюваність, неможливість тривалої концентрації уваги. Не перестарайтеся у виконанні домашніх завдань. Діти у віці 6-7-ми років повинні займатися не більше півгодини, далі потрібно робити перерву не менше 15-ти хвилин. Складіть режим дня і строго стежте за його дотриманням. Заплануйте час для обов'язкової прогулянки.

 Надходження до школи істотно змінює спосіб життя. Проте, варто подбати про збереження різноманіття, радості та гри. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для ігрових занять.

      Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала і емоційне «Молодець!», «Ти так добре впорався!» здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення людини. Нехай  він відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху.

      Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність. Батьки повинні бути в курсі всього, що відбувається в школі. Особливо це стосується сутності предметів і домашніх завдань. Будьте поруч, але здійснюйте не тиск, а дружній контроль.

    Не втручайтеся у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти: «З тобою все в порядку! Ти, звичайно, впораєшся!». Ні в якому разі нічого не можна робити за юного учня.

     Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть. Але беріть на себе тільки те, що учень не може виконати сам, решту надайте робити йому. У міру освоєння нових дій поступово передавайте їх.

     Будьте суворі, але справедливі і доброзичливі. Адже ваша мета - турботлива допомога.

     Постарайтеся вселити, що уроки - це робота, вчиться треба не для мами з татом і не для бабусі з дідусем. Батькам, зазвичай, здається, що коли дітям по сто разів не нагадувати про уроки, вони все на світі забудуть. Але насправді це не так. Учні початкових класів ще дуже трепетно відносяться до всього, що пов'язане зі школою.

    Не треба ставити ніяких умов. Це привчає займатися тільки заради чогось. Бажання вчитися повинно постійно залишатися загальною необхідністю. Вчення зі страху бути покараним призводить до того, що виробляється відраза до навчання і школи.

      Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи до будинку, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило?»

     Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

      Зі вступом до школи в житті дитини з'явилася людина більш авторитетна, ніж ви. Це -  вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

      Для розвитку особистості дуже важливо, щоб дитина продовжувала виконувати якісь доручення по дому. При всій необхідності звикання дітей до нової життєвої ситуації не можна звільняти їх від додаткових обов'язків.

 

      Приймати дитину - означає любити не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник і так далі, а просто за те, що вона є!

Загальні  поради батькам

1.     Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2.     Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте    образливих слів.

3.     Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

4.     Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5.     Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!".

"Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.

6.    Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

7.     Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8.     Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9.     Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в       цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива  від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

П'ять порад про те, як сформувати високу самооцінку в дітей

Методи виховання, які ви вибираєте, мають глибокий вплив на особистість дитини. Від того, як ви ставитесь до своєї дитини і як поводитеся з нею, безпосередньо залежить розвиток її особистості. Звісно, як батьки ви завжди намагаєтеся, щоб дитина перебувала в безпеці, була здоровою і щасливою. Також необхідно прагнути робити все, щоб вона відчувала впевненість у собі, своїх силах і можливостях.

Важливо пам'ятати, що кожна дитина – це особистість, не схожа на інших. Те, що добре для одного малюка, може не завжди бути дієвим у випадку з іншим. Якщо ви спробували певний метод виховання, але відчуваєте, що він зовсім не допомагає вашій дитині, краще зробіть паузу і спробуйте інший.

Ось кілька способів, як сформувати в дитини відповідну самооцінку й почуття власної гідності.

1. Будьте «близькими» батьками. Один з найвдаліших способів розвитку високої самооцінки й самоповаги дитини полягає у прояві відчутної любові до неї.

• Бути «близькими» батьками означає демонструвати свою любов і вдячність дитині способами, які включають у себе більше, ніж просто слова.
• Ви можете подумати, що схвально кивнути головою чи сказати дитині, що ви пишаєтесь нею, цілком достатньо для прояву вашої любові. Звісно, це важливо робити, але вам слід піти набагато далі й виражати свою любов за допомогою обіймів, поцілунків і ласки.

Як це зробити?

• Купайте дитину в поцілунках і обіймах.
• Завжди знаходьте час для родини.
• Зазвичай з віком кількість тілесних контактів з дитиною зменшується. А ви спробуйте зберегти тілесний зв'язок і прихильність до неї. Ця прихильність може виражатись в обіймах, поцілунках у щоку, у тому, як ви укладаєте дитину спати, тримаєте її за руку при ходьбі, кладете їй руку на плече під час перегляду фільму й т. п.

2. Будьте чуйними батьками. Допомагаючи дитині розвинути почуття власної гідності й, відповідно, високу самооцінку, будьте чуйними батьками.

• Як чуйні батьки, ви повинні дбати про потреби вашої дитини в міру їх виникнення.
• Деякі діти мають більш високі емоційні потреби, ніж інші, і вам може бути складно реагувати на них відповідним чином. Іноді батьки ненавмисно роблять зауваження, обсмикують або нехтують дітьми, не враховуючи при цьому їх емоційний стан. Отже будьте більш пильними й уважними до емоційних потреб вашої чутливої дитини.

Як це зробити?

• Намагайтесь вислуховувати свою дитину й робити відповідні кроки. Ваша дитина може потребувати більше вашого часу й уваги, що може бути складно у випадку, якщо ви дотримуєтесь активного способу життя. Постарайтеся змінити свій робочий графік.
• Для того щоб частіше проводити час з дитиною, попросіть рідних допомогти вам з домашніми справами.

3. Будьте впевненими в собі. Пам'ятайте про те, що ви кумир і приклад для вашої дитини, тому намагайтеся самі дотримуватись того, чого ви хочете її навчити.

• Ваша дитина поступово навчиться впевненості в собі, спостерігаючи за вашою поведінкою. Ви можете ефективно продемонструвати їй, як зберігати впевненість незалежно від складності завдання.
• Поясніть дитині тонку межу між упевненістю й надмірною самовпевненістю.

Як це зробити?

• Проявляйте впевненість у собі при повсякденному спілкуванні з іншими людьми, особливо у присутності дитини.

4. Станьте позитивним відображенням для дитини. Усе, у що вірить ваша дитина, спочатку приходить до неї від вас.

• Як батьки ви будете точним відображенням вашої дитини (її «дзеркалом»), – тим, від кого вона дуже багато чого дізнається про себе. Почуття дитини, а також ваша реакція й розуміння того, що вона робить, вплинуть на її бачення себе.
• Подбайте, щоби постійно проявляти позитивну реакцію на все, що дитина робить, а також на ті особливості, які вона повинна змінити або покращити. Багато в чому методи дисциплінування дитини вдома й обмеження, які ви встановлюєте для неї, є одним зі шляхів запровадження дзеркального методу виховання.

Як це зробити?

• Порозмовляйте з вашою дитиною про те, що вона робить чи не робить. Якщо ви не схвалюєте її вчинок, повідомте їй про це. Якщо дії дитини змушують вас бути безмежно щасливими й пишатись нею, обов'язково скажіть їй про це та обов’язково похваліть дитину у присутності інших людей. Дайте їй знати, якщо вважаєте, що вона діяла надто емоційно, а в тій ситуації слід було бути більш поміркованою та стриманою. Якщо вона стала занадто тихою і припинила ділитися з вами, першими вийдіть на контакт з нею.
• Дитині важливо навчитись розрізняти ситуації, коли вона може бути задоволена собою й не захоплюватись надмірним самоїдством. Поясніть дитині, що хоча вона й не може відразу досягти досконалості в усьому (власне, і не повинна), важливо намагатися з усіх сил. І, нарешті, переконайте дитину, що в будь-якому випадку ви завжди будете любити її такою, якою вона є, для цього їй зовсім не обов'язково досягати максимальних висот.

5. Поставте дитину у пріоритет. Вам як батькам треба піклуватися про мільйони різних речей, але емоційні потреби дитини завжди повинні бути у вас у пріоритеті.

• Коли ви перебуваєте разом з дитиною, подбайте про те, щоб вона отримувала вашу найпильнішу увагу. Звичайно, ви часто буваєте зайнятими й безліч справ вимагає вашого часу. У такому випадку більш ретельно плануйте свій розпорядок дня й коригуйте розклад.
• Скажіть дитині, що навіть коли вас немає поруч з нею фізично, ви завжди думаєте про неї. Це дасть їй відчуття, що її люблять, і з часом дитина зрозуміє й оцінить всі ті зобов'язання, які ви несете на своїх плечах.

Як це зробити?

• Коли ви з дитиною, відставте вбік усі справи.
• Знайдіть час для сімейних обідів.
• Один день на тиждень повністю присвятіть заняттям з дитиною.

Самооцінка вашої дитини багато в чому залежить від того, як ви до неї ставитесь і як ви вчите її дивитись в обличчя навколишнього світу. Розкажіть дитині, як важливо вірити в себе. Постійно повторюйте, що ви завжди готові допомогти їй, зрозуміти, любити й підтримувати її безмежно. Цих п'яти простих порад цілком достатньо, щоби творити дива з особистістю вашої дитини і зробити її більш упевненою в собі.